Білий сніг замітав сліди, вітер нещадно проривався крізь молодий кедрівник,
обгинаючи старі кедри. Середина листопада, немилосердний мороз,
величезні кучугури снігу, за якими зовсім не видно шляху.
Заметеною дорогою повільно просувалася група людей із вінками в чорних стрічках.
Десь тут, посеред цієї білизни, має бути кладовище.
Але пороша все старанно приховувала.
Жодного обрису, жодного силуету ніде не було видно.
Навіть не ясно було, де закінчується ця земля і починається небо.
Здавалося, минуле і майбутнє змішалися, розлетілися у цьому хаосі на дрібні
фрагменти, які падали чи-то з білосніжного неба, чи-то з такої самої землі
мільйонами порошинок, не даючи комусь дійти до цвинтаря, а комусь
відправитися в останню путь, не кажучи вже про те, що робітники,
які насилу видовбали яму, зараз не встигали розчищати її від снігу.
Наче природа стала проти, наче небо і земля або ж те, що від них
...
Читать дальше »